ЕКО-батл! А Ви вже грали?

 

Настільна гра «Екобатл» стала реальністю завдяки вінницькому та київському дизайнерам-ілюстраторам та фонду «Подільська громада». Тепер у кожній вінницькій школі діти можуть у цікавій формі дізнаватися про екологію області з допомогою яскравих та незвичних героїв. 

Дизайнер-ілюстратор Денис Волощук називає героїв «Екобатлу» чимось на кшталт “людей ікс”, лише в нашому варіанті. А з‘явилася гра завдяки представниці фонду «Подільська громада» Лесі Найчук та активним волонтерам фонду. Як виявилося, робота над проектом тривала досить довгий період та стала реальністю завдяки гранту, який виграла організація.

Денис Волощук розповідає, що його, а вже згодом й Івана Медведєва зацікавила ідея з якою звернулася до нього Леся Найчук.

  • Будь-яка ідея  це, по суті, вирішення тієї чи іншої проблеми, як і в нашому випадку. У нас є проблема з екологічною культурою, то значить і є рішення. До нас, тобто до мене, а потім вже підключився Ваня, звернулася Леся Найчук. У неї були вже певні розробки і вони вже тестили механіку. Мене це зацікавило. По-перше їхній підхід до проектування: вони довго випробовували саме поле, запрошували людей, щоб ті залишили відгук і от на цьому етапі вже до створення приєдналися ми, – говорить Денис Волощук.

Колега Дениса — Іван, вже декілька років живе в Києві, хоча також вінничанин, тому хлопцям доводилося працювати на відстані.

  • Робота на відстані має багато недоліків, і один з них – неможливість прямого контакту, не видно робочий простір та не можна пояснити все на пальцях, чи як у нашому випадку – з олівцем в руках. Тому ми збиралися і опрацьовували певні питання разом, тому результат вийшов доволі цілісний, – розповідає дизайнер-ілюстратор.

Все, що стосується екології та суті гри продумала «Подільська громада». Найважливішим завданням для ілюстраторів — було створити персонажів та об‘єкти і, звичайно, всю ігрову карту. Персонажі гри діляться на стихії, духів-захисників та кочівників і є остання картка — фенікс

  • У кожного є свій характер, ну хочеться вірити, що таки вдалося це передати, хоча на сьогодні вже здається, що можна зробити ще краще. Хочеться, щоб контакт малюнку та гравця був ще ближчий. Ілюстратору завжди простіше показати, ніж описувати словами. Тому краще побачити на власні очі, – розповідає про персонажів Денис.

Окрім персонажів велику роль у грі відіграють об‘єкти. Як розповіла представниця «Подільської громади» Надія Лінчук, всі об‘єкти мають стосунок до Вінницької області.

  • Всі об‘єкти, які прописані у грі мають пряме відношення до нашої області. Там немає нічого вигаданого, ми намагалися створити гру якомога ближчу саме для вінничан та доступну для дітей.

​Серед об‘єктів можна побачити екоферму, пасивний будинок, науковий екологічний центр, завод з утилізації небезпечних відходів, сміттєсортувальний та сміттєпереробний заводи, гідроелектростанцію, а також сонячну і вітрову електростанції.

Проте, є у грі й негативні герої такі як воїни-кочівники. У грі вони описуються так: На планеті Арлія, крім стихій та духів-захисників, залишилося й кілька воїнів-кочовиків, уцілілих після війни. На жаль, біди й горе, які вони принесли Арлії, а перед тим своїй рідній планеті, так нічого їх і не навчили. Вони хочуть вижити – і це не погано. Але продовжують своє життя, знищуючи все навколо. Вони вміють використовувати, але так і не навчилися творити.

  • Ці персонажі мають червоний фон, що символізує загрозу, але у процесі гри, вони не ототожнюють гравців, як поганих, вони знаходяться на тому ж рівні, що інші картки, – говорить Денис.

Гра передусім розрахована на школярів і вперше вони мали змогу пройти «Екобатл» під час фестивалю «Еко-відродження». Надія Лінчук розповіла, що тепер у кожній вінницькій школі є така еко-гра, яка розрахована на велику компанію. Всього було виготовлено близько 50 зразків. Наразі придбати гру не можна, але «Подільська громада» готова до співпраці, якщо хтось буде згоден стати меценатом, так я собівартість гри не дешева.

Для дизайнера-ілюстратора Дениса це перший досвід у дизайні настільних ігор. Хлопець говорить, що наразі згадується більше процес.

  • Це було по-особливому. Довелося багато повчитися, підтягнути анатомію, перспективу, дизайн інтерфейсів і тому подібне. Такі проекти це як виклик «Давай, покажи чи зможеш зробити краще, ніж раніше». Я вважаю, що змогли. Це приємний післясмак, – говорить ілюстратор.

На питання чи може подібна гра отримати онлайн вигляд, Денис відповідає, що йому більше імпонує паперовий варіант, бо це зближує людей та робить їх друзями.

Фото Ярослави Касьянової надані Денисом Волощуком та з гри Надією Лінчук 

статтю взято: VEЖА