"Make trash great again", Вроцлав 2017!

 

З 30 серпня до 8 вересня еко-активісти з Вінниці, Бару та Києва перебували у м. Вроцлав на проекті "Make trash great again", який реалізовувала польська організація "Фундація Україна". 

Пропонуємо вашій увазі відгук учасниці проекту - Інни Ткачук:

"Насправді писати цей текст мені далось доволі важко, але важко не через те, що не було чого сказати, а тому, що приходило розуміння того, що в один клаптик паперу неможливо помістити усі емоції, які вдалось пережити.

Ранок. Електронна пошта. Отримую листа-підтвердження про те, що їду у Вроцлав на молодіжний обмін. Перша реакція – паніка. Залишити на кілька днів роботу, спакувати речі, вийти зі звичної зони комфорту, відпустити віжки відповідальності…

А я зможу? Виявилось, що зможу. Квитки придбані, речі спаковані, спальник позичений, і автобус з райцентру несе мене до пригод. Перша зупинка – Вінниця, згодом пересідаю у новенький потяг, що йде прямісінько у Перемишль. Поки не перетнули кордон – робила коротенькі замітки, відправляла останні есемески на кшталт: «не забувайте підливати вазонки», «у верхній шухлядці залишила документи для вас». Приходило розуміння того, що буду сумувати за рідними, близькими, друзями, адже за останні два роки моє життя було доволі стабільним, без раптового збирання речей і мандрівок у іншу країну, нехай навіть і сусідню.

Архітектура, вузенькі і затишні вулички, ласкаве сонячне проміння… таким зустрічав нас Перемишль. До автобусу залишалось кілька годин, а тому це був ідеальний час для того, аби знайомитись, спілкуватись, жартувати, досліджувати вулиці і вулички. Розстелені каремати у невеличкому скверику і ми, наче діти, бавимось у словесну гру «контакт».

По прибутті до Вроцлаву на нас чекали «трудобудні»: лекції, воркшопи, опитування місцевих жителів на екологічні теми, підготовка до проведення фестивалю приуроченого до днів української культури у Польщі. Загалом, з кожним днем відкривала себе з нових і неочікуваних сторін, бо вихід з власної зони комфорту неодмінно ознаменовує щось нове у житті. Раніше я б, мабуть, не погодилась в жодному разі одягти сукню з сміття, але зараз я не лише вбрала її, а й майже самостійно змайструвала (даруйте, але слово «пошила» тут вживати не доречно). Чи навряд стала б до другої ночі блукати з (ще поки) малознайомими людьми досліджуючи нові локації.  

Свої родзинки були і у звичайних та буденних справах. Якби мені раніше хтось сказав, що я з задоволенням буду готувати сніданки, обіди і вечері для цілого десятка людей, я б подивилась на свого співрозмовника, як на божевільного. Але тільки не після Вроцлаву. Карбонара, різноманітні салати, безкінечна кількість канапок і навіть справжній український борщ. Безперечно, за нашою кухнею буду сумувати чи не найбільше.

А ще окрему главу в розповіді про молодіжний обмін безперечно хотілось би написати про гру в «Мафію». Знайомтесь, я та сама людина, яка навіть з закритими очима з колоди карт завжди (це справді нонсенс) умудрялась діставати карту «чорного гравця». Наше «місто засипає, прокидається мафія» було чути постійно, адже грали ми майже цілодобово, скрізь і всюди. Найнеочікуваніша і, безперечно, найнапруженіша, гра відбувалась у потязі  «Wrocław - Zielona Góra». Коли тобі вже час на вихід, а гра ще не завершилась – саме час продовжити на карематах поруч із вокзалом!

Два останніх дні ми провели у горах, де не зважаючи на втому, змучені ноги, дощ, який лив наче з відра - підкорили дві вершини, а найвища, гора Szrenica, становила 1362 м. Опісля були й оберемки гірських чорниць, й величезна ватра, щоб зігрітись, де ми, втомлені і щасливі, співали українських пісень.

В останні дні мені було сумно й щемко на серці, адже страшенно не хотілось прощатись з чудовими людьми, які за дні нашої мандрівки стали мені наче другою родиною. Тому, бувай Вроцлав, але привіт Україна, до якої ми повертались новими людьми."